Галицько-Волинське князівство та його роль в історії

Галицько-Волинське князівство відігравало важливу роль не тільки в історії України, але й впливало на розвиток інших європейських держав. Не дарма воно славилося своїми могутніми правителями.

Галицько-Волинське князівство існувало рівно півтора століття – з 1199 по 1349 рік. На чолі держави були князі трьох династій – Рюриковичі, П’ясти та Гедиміновичі.

Утворення Галицько-Волинської держави

До утворення єдиної держави Галицьке та Волинське князівства існували самостійно. Це було ще в епоху Київської Русі. Спочатку Галицьке князівство було могутнішим, що сталося внаслідок вмілої та розумної політики князя Володимира та його сина також князя Ярослава. Люди дуже поважали особливо Ярослава та дали йому прізвисько – Осмомисл. Він також дбав про дипломатичні стосунки Галицького князівства з іншими державами. Це була одна з причин того, що він видав свою доньку заміж за угорського правителя. Галицьке князівство зазнавало найбільшого розквіту за часів Ярослава, але після його смерті воно втратило свою могутність через часті міжусобні перепалки галицький бояр всередині держави.

На відміну від Галицького князівства Волинська держава була спочатку представлена великою кількістю невеличких відокремлених одне від одного князівств. Тільки князь Роман Мстиславович зумів об’єднати розрізнені князівства в єдине Волинське, та саме за його ініціативою до Волинського князівства приєдналося Галицьке. Так і утворилася могутня Галицько-Волинська держава.

1199-1205 роки – час правління князя Романа Мстиславовича на галицько-волинських землях.

Роки правління Романа Мстиславовича можна віднести донайкращого часу для Галицько-Волинської держави. Він охороняв князівство від ворогів та розширював кордони. Отже, він переміг у боротьбі з польськими, полоцькими та литовськими князями, підкорив бояр всередині держави та приєднав деякі Київські землі до свого князівства. Все це сприяло економічному та культурному розвитку Галицько-Волинської держави.

«Добрий порядок» на Русі став однією з головних реформ Романа Мстиславовича. Він мав прояв у припиненні міжусобної боротьбі князівств та організації центральної ради в Давньоруській державі. Також «добрий порядок» знаходив своє відображення у процесі вибору правителя. Адже в процесі вибору великого князя брали участь шість правителів таких князівств, як суздальське, чернігівське, галицько-волинське, смоленське, полоцьке і рязанське.

Роману не вдалося отримати ухвалення його пропозиції передати престол старшому синові, бо раніше в історії українських князі завжди поділяли землі між всіма синами. Роман же боявся того, що Галицько-Волинська держава може поділитися на 2 самостійні, якщо правителями стануть його сини.

Проте після смерті Романа фактичним правителем Галицько-Волинської держави стала його дружина Анна, що користувалася підтримкою волинських бояр. У Анни стався конфлікт з галицькими боярами, які не хотіли об’єднання галицьких та волинських земель в єдине князівство.

Анна не зуміла врятувати державу, і в 1205 році стався навіть тимчасовий розпад Галицько-Волинського князівства. Він був викликаний посиленням боротьби місцевих бояр за владу.

Бояри настільки прагнули влади, що цим навіть розвалили велику державу. Коли малолітні сини Романа Данило та Василько були прогнані з галицько-волинських земель, у владі стався розлад. Користуючись цим, поляки та угорці захопили міста Володимир та Галич та мріяли про захоплення всієї Галичини та Волині.

Правителем Галичини став син угорського короля Андрія ІІКоломан. Польський князь зумів оволодіти Перемишлем. Князь Лешко Краківський мав на меті заволодіти всією Галичиною, а тому добився головної посади новгородського князя Мстислава Удатного там. У 1219 році Мстислав вигнав угорців із столиці Галицького князівства.

Загалом Мстислав Удатний створив сприятливі умови для боротьби корінних галичан та волинців проти Польщі. Для цього князь спирався на волинських бояр.

Тільки в 1238 році князю вдалося закріпитися в Галичі остаточно. Цей рік можна назвати ключовим у возз’єднанні галицько-волинських земель. У цей рік під Дорогочином сталася вирішальна битва між Данилом та тевтонськими лицарями. Тоді Данило Галицький став князем.

У 1239 році Данило Романович приєднав до Галицько-Волинської держави землі київські. А після нападу монголо-татарів він був змушений платити їм данину. В той самий час це дарувало йому спокій та впевненість, що Золота Орда не буде робити набіги на землі його держави.

Однак Данило Галицький не збирався підкорятися монголо-татарам та зробив наступне:

- уклав договір з королем Угорщини;

- домовився з Папою римським про хрестовий похід проти монголо-татар;

- будував нові міста (Львів та Холм утворилися саме в цей період);

- організовував війська;

- робив укріплення старим містам.

Данило Галицький користується великою повагою істориків як розумний правитель, проте він не зумів досягти мети своєї антимонгольскої кампанії – визволити Галицько-Волинську державу від монголо-татар. Вони увійшли в міста та змусили князі зруйнувати всі укріплення та платити їм подалі данину. Це дуже погано вплинуло на Данила, пошкодило йому здоров’я та навіть спричинило його смерть в 1264 році.

У Львові є пам’ятник Данилу Галицькому на коні, адже він –засновник міста.

Після смерті Данила відбувається поступове ослаблення Галицько-Волинського князівства. Хоча в князівстві правили спадкоємці Данила, фактично держава втрачала минулу могутність. Вся політика князів виходила з залежності держави від Золотої Орди. Для цього князі мали спрямовувати свою зовнішню політику на дипломатичні відносини з Польщею, Литвою та Тевтонським Орденом, що дозволяло бути незалежними від монгольських ханів.

Князь Юрій ІІ Болеслав став останнім князем Галицько-Волинської держави. Він наполовину був поляком, і до правління був католиком. Набувши князівської влади Юрій ІІ Болеслав прийняв християнство, але це не заважало йому проводити політику, орієнтовану на західну культуру та традиції. Він сприяв переселенню німців та інших народів на українські землі. Зовнішньою політикою Юрія ІІ Болеслава були не задоволені українці, і в результаті невдоволені бояри отруїли князя.

На престол Галицько-Волинської держави увійшов литовець Люберт – зять попередника.

Таким чином, Галицько-Волинське князівство перестало існувати таувійшло до складу Литовського князівства. Після цього польський король Казимир Великий розпочав боротьбу за ці землі.

В 1349 році Казимиру Великому вдалося захопити частини Галичини та приєднати ці землі до Польщі.

Отже, в 1340 році Галицько-Волинська держава перестала існувати та була поділена між сусідніми державами.

Навіть після поділу земель у боротьбу вступила Угорщина. В 1370 році угорському королю вдалося захопити Галичину та володіти нею протягом 16 років.

Галицько-Волинське князівство за 150 років свого існування перетворилося державу світового значення. Проте не зуміло протистояти набігам Золотої Орди, експансії Польщі, Литви, Угорщини та інших держав.

Значення Галицько-Волинської держави на світовій арені:

- це держава – спадкоємниця Київської Русі та друга за значенням після її розпаду;

- високий рівень культурного та економічного розвитку населення на українських землях;

- спричинило інтеграцію української культури з культурами західноукраїнських держав.